Україна має багато незаслужено забутих моментів своєї історії. чому так відбулося ми маємо задуматись, щоб подібне не повторювалася. Сьогодні ми знаємо про Крути, Голодомор, репресії... Ми знаємо про білоруську Хатинь.
Відкриємо ж ще одну сторінку нашої історії, сторінку, яка відгукується гострим болем в серцях тих хто втратив своїх рідних в роки Другої світової війни. Сьогодні минає 75 річниця від загибелі понад 7 тисяч безневинних жителів поліського містечка Корюківка. Це сталося 1-2 березня 1943 року.
Рано-вранці каральний
загін оточив Корюківку й есесівці почали прочісувати хати. Людей, групами по
50-100 осіб, заганяли у великі приміщення, як-от церква, театр, ресторан, і
безжально розстрілювали. Знищивши геть усіх жителів, карателі спалили населений
пункт дотла: у вогні згоріло 1390 дворів, бовваніли лише стіни десятка цегляних
будинків. Упродовж двох днів,
1-2 березня 1943 року, безневинно наклали головами понад 7 тисяч корюківців. Як
розповідають свідки, 9 березня гітлерівці ще раз поверталися на згарище для
остаточної зачистки.
Ось як описує знищення Корюківки доктор історичних наук Дмитро Вєдєнєєв:
"Вранці 1 березня 1943 року за наказом генерала Хойзенберга каральний загін німців та українських шуцманів (допоміжної поліції) оточив село. Під приводом перевірки документів людей зганяли в приміщення ресторану, земвідділу, театру, клубу, поліклініки, дитячої консультації, двох шкіл, на церковне подвір’я.
Партіями по 50-100 осіб жертв розстрілювали, незважаючи на стать і вік. 2 березня забиті трупами будинки (тільки в ресторані понад 500 тіл) почали підпалювати, але вбивства тривали.
"Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око... і я більше нічого не пам'ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати", – згадував Євген Римар.
Карателі прочісували село, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Віра Сильченко, яка сховалася в копиці сіна, бачила, як нелюди кинули у вогонь її матір, сестру й невістку. Одночасно великі групи людей косили з кулеметів на подвір’ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику. До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла.
Вцілілі корюківці сховалися або втекли в ліс; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. Але 9 березня карателі знову з’явилися. Старих вигнали з хат, завели в сарай, облили гасом і спалили. Людей заштовхали на заводі в піч для обпалювання цегли й підпалили...
Як показало розслідування та експертизи обласної комісії з розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників у Корюківці, за два дні окупанти й їхні помічники-поліцаї по-звірячому знищили щонайменше 6700 людей (5612 тіл залишилися невпізнаними).
Судмедексперти встановили, що смерть було заподіяно "шляхом розстрілу з автомата, розстрілу зі станкового кулемета, фізичного насильства тупою зброєю з роздробленням кісток черепа та хребцевого стовпа в шийній ділянці... спалюванням живих людей – чоловіків, жінок і дітей". З 1300 будівель уціліло десять".
Підрозділи Червоної
армії вступили в Корюківку за два тижні, 19 березня, однак зустрічати
визволителів із квітами вже було нікому.
1377 сіл разом із жителями спалили гітлерівці на Україні. Трагедія в поліському містечку Корюківці була наймасштабніша й найкривавіша не лише на теренах Радянського Союзу, а й усієї Європи. Це сталося 1-2 березня 1943 року.
У французькому селищі Орадур (червень, 1944 р.) нацисти замордували 642 жителі, у чеській Лідіце (червень, 1943 р.) – 320, у білоруській Хатині (березень 1943 р.) – 149 (за сучасними німецькими даними – 152). Про це знає Європа, про це відає весь світ.
Про це маємо знати і пам'ятати ми - українці.
